Главная » Парсер » Найскладніше — знайти швачок. Як почуваються виробники текстилю під час війни
Найскладніше — знайти швачок. Як почуваються виробники текстилю під час війни
в Парсер10.11.2023Комментарии к записи Найскладніше — знайти швачок. Як почуваються виробники текстилю під час війни отключены57 Просмотров
Як текстильні виробництва пережили півтора року широкомасштабної війни та які перспективи мають українські виробники зараз?
За час повномасштабного вторгнення українські компанії зазнали колосальних збитків: за попередніми оцінками, сума втрат перевищує 13 мільярдів доларів. У контексті постраждалого бізнесу найчастіше говорять про великі промислові об’єкти, машинобудування та виробництво харчових продуктів, набагато рідше — про текстильну промисловість. А тим часом тільки за офіційними даними станом на 2022 рік ця галузь втратила понад $2 млн. При цьому реальні збитки ще тільки доведеться порахувати.
Загальна ситуація на ринку текстильної промисловості України залишається важкою, але водночас відкриває нові можливості для виробників.
Що було найважче? З чим зіткнулись виробники текстильної продукції на початку війни
Війна докорінно змінила правила ведення бізнесу в текстильній промисловості. Звісно, першим викликом стали ракетні обстріли та окупація — через це багато підприємств зазнали втрат та навіть закрились.
Другою проблемою було постачання сировини. В Україні не вирощується бавовна, тому весь обсяг імпортується з інших країн. А тепер уявіть: початок вторгнення, порти заблоковані, ціни на все злетіли, ніхто не знає, що буде далі. Вартість сировини суттєво збільшилась — у деяких випадках на 30%, в інших — більш ніж вполовину. Наші контейнери з товаром застрягли на декілька місяців, ми не могли забрати свої замовлення, шукали нові шляхи постачання сушею та зазнали величезних збитків.
Одним із найважливіших викликів стала безпека колективу. Довелось складати графік роботи з урахуванням обстрілів та тривог. А потім — працювати без вихідних, щоб надолужити втрачений час.
Після початку атак на енергетичну інфраструктуру України до переліку проблем додались перебої з електроенергією. Купівля генераторів допомогла тільки частково, адже вони не могли, наприклад, забезпечити роботу ліфтів. Відтак транспортувати продукцію з п’ятого поверху доводилось сходами.
Ще однією величезною проблемою для галузі став відтік робочої сили. Перші пів року частина команди працювала віддалено, а налагодити ефективну роботу виробництва у таких умовах — вкрай проблематично. У нашому випадку відсоток повернення персоналу був високим — близько 95% — адже працівники знали, що будуть забезпечені стабільною роботою та зарплатою. Проте дефіцит кадрів все одно залишився.
Не тільки вижити, але й знайти нові можливості
Попри всі виклики, українська текстильна промисловість вистояла. Зараз ми спостерігаємо відкриття нових підприємств, розширення наявних потужностей та цехів.
Розвиток власного виробництва
З одного боку, проблеми з постачанням сировини боляче вдарили по нашому підприємству. З іншого — це дало поштовх шукати нові рішення, ринки імпорту та розглядати можливості в Україні. Так, ми почали робити тканини, яких раніше не робили. Придбали необхідне обладнання, змінили виробничі процеси та виробляємо різні види тканин та продукції для своїх потреб та на продаж. Таким чином, після початку вторгнення обсяги виробництва збільшились більш як удвічі — від 200 тисяч до 400−500 тисяч погонних метрів тканини на місяць.