Ця модель виникла після місій «Аполлон», у рамках яких було розгорнуто місячні сейсмічні станції. Вони працювали з 1972 по 1977 рік і надсилали дивні вимірювання. Вчені намагалися узгодити отримані дані з іншими сейсмологічними відомостями про приливні ефекти Місяця.
У результаті експерти висунули теорію про наявність частково розплавленого в’язкого шару на кордоні мантії і ядра супутника Землі. На думку дослідників, цей шар міг би розсіювати приливну енергію і сейсмічні хвилі та створювати закономірності в отриманих даних. Однак Вальтерова з колегами вказали на інший можливий сценарій, знайдений під час проведеного моделювання.
«Згідно з другим варіантом, такого [розплавленого] шару не існує, і виміряна деформація [Місяця] може бути пояснена поведінкою твердих порід за відносно низьких температур», — написали дослідники.
Щоправда, на поточний момент неможливо зрозуміти, яка з версій правдива. Даних, якими володіють вчені, недостатньо, щоб довести будь-яку з теорій. А це означає, що для пошуку точної відповіді необхідно більше інформації про Місяць.